Навіть мільярдер Ігор Коломойський вважає, що час олігархів в Україні добігає кінця — на порозі з'явились транснаціональні корпораціїї.

Чому ми бідні? Бо нас грабують оліхархи! Чули, мабуть, таку думку не раз? Загальновідомо, що домінування інтересів оліхархів у політиці та економіці дійно заважає країні досягати добробуту, цементує злидні та несправедливість. Але чи приречені ми бути заручниками олігархів завжди? - запитує Леся Ясинчук.

Ви здивуєтесь, та багато хто вважає: Україна — на порозі змін. Найцікавіше, що навіть у середовищі українських олігархів вже нема впевненості у тому, що все залишиться, як є, під їхнім контролем.

Наприклад, ще донедавна один із найвпливовіших українських олігархів Ігор Коломойський зробив несподіваний прогноз: "Олігархія в пострадянських країнах — це проміжний стан перед захопленням, скажімо так, всієї економічної влади великими корпораціями. Це проміжна стадія на шляху до цивілізованого ринку. Після олігархів прийдуть публічні компанії".

Але чи така модель потрібна Україні? Що зміниться, коли замість олігархату сюди прийдуть транснаціональні корпорації? Над цим розмірковували Євген Пенцак, автор численних публікацій з економетрики та ризик менеджменту, Володимир Дубровський, старший економіст CASE-Ukraine та Олег Пендзин, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу.

— Транснаціональні компанії як-от Coca-Cola, Microsoft, давно працють в Україні. Але олігархат ще не впав. Чому?

Є. Пенцак: — Йдеться про критичний рівень присутності таких компаній на рівні виробництва. Так, Coca-Cola має виробництво в Україні. А от щодо Microsoft, то тут є лише представництво з реалізації продуктів цієї компанії. Проте ці компанії не зачіпають сфер ключових інтересів українських олігархічних бізнесів: виробництва металу, залізничних та авіаційних перевезень, енергогенерації та дистрибуції, нафто- та газовидобування, транспортування газу, АПК.

Потрібно, щоб в Україну почали заходити також компанії інноваційні зі списку 500 американських компаній з найбільшою капіталізацією. Початком такого входження я б вважав появу представників автомобілебудівної галузі, таких, як "Пежо", "Рено", "Вольксфаген", "Вольво", "Хонда", "Хюндай".

— Що заважає впливовим транснаціональним компаніям уже активніше заходити в Україну?

Є. Пенцак: — Складна бюрократична система, податкове середовище і законодавство, судова система, незацікавлення чиновників у входженні міжнародного капіталу в країну.

— Як довго в таких умовах ще може тривати деолігархізація?

В. Дубровський: — Зазвичай вона відбувається протягом двох поколінь. Одне ми вже "пройшли". Думаю, років за двадцять матимемо щось подібне на те, що тепер є у Польщі, тобто менш-більш відкриту економіку.

Так, наші олігархи ще дуже сильні, але поступово втрачають свою міць, бо з'являються інші гравці, які їх підпирають і хочуть працювати по-новому.

Є великі сподівання, що Україна зможе перейти до економіки з відкритим доступом під тиском тих чи інших обставин. Бо по-старому працювати стає все важче, корупційні зв'язки перестають бути надійними. Тих, хто при владі, постійно змінюють, і якщо ти домовився з одним, а він іде з посади, то доводиться домовлятися з іншим. Поступово в нас все-таки відбувається процес деолігархізації або створення умов для неї. Але він, на жаль, просувається дуже повільно.

— А у чому особливість роботи транснаціональних корпорацій? У світі їх нараховують понад 43 тисячі. Що зміниться, якщо замість олігархату до України прийдуть транснаціональні корпорації?

В. Дубровський: — У транснаціональних компаній також свої проблеми та інтереси. Але цих компаній, по-перше, багато і вони між собою конкурують. По-друге, транснаціональні корпорації — це не завжди лише бізнесові компанії, вони дійсно мають певний політичний вплив. Але його не можна порівняти з тим корпоративним впливом, який мають на економіку наші олігархи. Тобто джерело заробітку міжнародних корпорацій — переважно вільний ринок, а не зв'язки з державою.

Вони мають набагато ефективнішу, прогресивнішу політику зі своїми принципами. Наприклад, можуть домовлятися про те, що не будуть давати хабарів. Компанію, яка дає хабарі за кордоном, у США можуть засудити до величезних штрафів.

Є. Пенцак: — Головна ідея входження міжнародних компаній — це підвищення технологічності українського бізнесу, що дасть змогу підвищити зарплати, а це збільшить споживання і полегшить вхід інших гравців і так далі... Важливо зрушити цей процес з мертвої точки.

— А що зміниться для простих людей?

В. Дубровський: — Населення багатітиме набагато швидше, якщо роботодавці, виробники між собою конкуруватимуть. Тепер у нас з'явилася конкуренція за робочу силу й бачимо зростання зарплат. І не тому, що уряд встановив якусь там мінімальну платню, а тому, що бракує робочих рук. Власне конкуренція сприяє підвищенню заробітків.

В економіці з відкритим доступом також менше зростають ціни. Бо олігархічна економіка — переважно монопольна.

Є. Пенцак: — Плюсів дійсно багато: відродиться фондовий ринок, запрацюють недержавні пенсійні фонди... Але, якщо це не відбудеться тепер, то в країні може залишитися лише дешева робоча сила, і ми станемо країною споживання, а не генерації нових ідей і нових технологій.

— Якою має бути частка присутності транснаціональних компаній в економіці країни, щоби почалися зміни на краще?

Є. Пенцак: — Стосовно необхідного рівня присутності транснаціональних компаній, то потрібні окремі дослідження, точних показників немає. Але факт такий, що в Україну поки що навіть не хочуть інвестувати зарубіжні інвестиційні фонди (крім державних облігацій з дохідністю 17% річних), а не те що входити.

О. Пендзин: — А от на мою думку, транснаціональна корпорація — це не завжди добре. Зазвичай розвинені країни борються не стільки за цей транснаціональний бізнес, скільки за великий національний бізнес, за середній бізнес, який розміщується в даній країні, платить тут податки і зацікавлений саме у процвітанні даної країни. Так само Україна має бути зацікавлена у розвитку власного бізнесу. Прихід транснаціональних компаній тільки висмоктує ресурси з країни — трудові, фінансові, але нічого натомість не приносить.

— Можна провести паралель з африканськими країнами, куди прийшли транснаціональні компанії, але це чомусь не призвело до їх розквіту. Чому?

О. Пендзин: — Так. Дуже часто транснаціональні корпорації працюють по системі толінгу, тобто провадять операційну діяльність без надання права власності, у режимі давальницької сировини. Поясню на прикладі. На Західній Україні є декілька іноземних заводів зі збирання джгутів для авто. Я ніде не читав, щоб ці підприємства платили фантастичні податки.

Ці заводи виплачують тільки заробітну плату і податки з неї. Усі прибутки від діяльності сплачуються в інших місцях, де менше податкове навантаження. Подібний сценарій і в Африці.

Є. Пенцак: — Насправді у багатьох африканських країнах розпочалися незворотні процеси стрімкого розвитку й вони вже в своєму економічному розвитку вище від України. Чимало українців їдуть робити бізнес в Африці й кажуть, що все у них виходить.